Просим вас быть бдительными и осторожными при чтении.
Хэй, ребятки! Сегодня я расскажу вам свою историю, как я купил закладку мефедрона и слетел космическую шкалу прямо на свадьбу с моим лучшим другом. Маконга и кальян - все это было брошено задним числом, потому что наркотики окрылили мне глаза своим psychedelic действием. Вот и началось все...
Однажды, в серой осенней будничной жизни, мой друг Андрей предложил мне попробовать меф. Феноменальное предложение, могу сказать! Пока я не оказался на этом наркопритоне, я и представить себе не мог, какой привкус счастья дарит эта хапка. Мы отправились на разведку в эту зловещую часть города, где правительство не смеет вмешиваться в свободную торговлю наркотиками и перепихами.
Зайдя в это место, я почувствовал себя словно попадалово. Справа налево бегали тусовщики с наложенными глазками, а из темного угла приветливо моргало нам зеркало, говоря о том, что я могу найти то, что мне нужно. Андрей был осведомлен о всех последних новинках - закладки, попеременно ставшие неразлучным спутником наших ночей.
Продавец нам предложил мефедрон, который я с удовольствием взял, словно большой ребенок, протягивающий руку за желанной конфеткой. Андрей уже успел перейти на драч - марихуану, поэтому мы решили совместить наши удовольствия, как это делают настоящие бро.
Сорта и крепости маконги не волновали нас - мы были слишком заняты своими галлюцинациями и эйфорией. Вдыхая дым кальяна, я чувствовал, что вокруг меня начинает происходить что-то нереальное. Мои глаза стали шире, а мысли стали неуловимыми, словно таблетки LSD лежали на вершине моего сознания.
Таким образом, в нашей свадьбе были присутствующие, но самого жениха нигде не было видно. Мы оба погрузились в мир закладок и фенов, оставив все остальное за нашими спинами. Я считал, что это было одним из самых безумных дней в моей жизни.
Но вечер этот не оказался полностью счастливым. Моя рука затряслась от похмельного синдрома, и я уронил всю дозу на пол. Мое облако psychedelic сгинуло, оставив меня в мрачной действительности.
Это был дорогостоящий урок для меня о том, что мир наркотиков не является раем, а скорее могилой для моей жизни. Банальные закладки и хапки привели меня к депрессии и одиночеству, оставив меня без главного друга, который был слишком глубоко погребен в мире своих зависимостей.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...